Іміджмейкер із Москви - Джангіров Дмитро - Страница 28

– Плакат хороший. Что еще? – так само діловито поцікавився він.

Артурчик узяв у руки ще один плакат і, повагавшись, несміливо промовив:

– Я хотел бы посоветоваться… Идея еще одного плаката…

Нестор Євграфович з нетерпінням подивився на годинник:

– Ну, давай. Советуйся, только побыстрее. Асистент відкашлявся і розгорнув свою наступну роботу:

– Мое ноу-хау – плакат «Ильич в Горках»!

Іміджмейкер, кинувши погляд на ватман, кинув:

– Прекрасно!

Але за хвильку, поглянувши уважніше, усвідомив побачене і вигукнув:

– Стоп! Ты что, с ума сошел? Артурчик з несподіваною рішучістю спробував відстояти свій витвір:

– Почему? Никита Ильич катается на американских горках! Очень современненько и должно привлечь продвинутую левую молодежь…

Нестор Євграфович, що вже вирушив у бік дверей, зупинився і лаконічно та суворо вигукнув:

– Артур, сосредоточься! Молодежь бывает либо левая, либо продвинутая! Если тебе так уж хочется аттракцион… – на хвильку замислившись, він продовжив: – подготовь плакат «Точно в цель» – Симорозенко в тире выбивает десять пинзеныков из десяти. Обличчя асистента розтягнула усмішка:

– Гениально! Я в нашем пролетарском цикле новый стишок, как будто под этот плакат, написал.

І помічник виразно, з інтонацією, продекламував свій новий твір:

Щойно Артурчик дочитав свій пафосний вірш – знову задзвонив телефон.

– Киевский офис профессора Боженко… Хвилиначку, пан Богдан! – сказав він у слухавку. Знову нишком пирснувши сміхом, асистент голосно – щоб було чутно в телефоні – повідомив шефові офіційним тоном:

– Наш второй неизвестный сообщает, что «В Киеве тепла и солнечна пагода».

Іміджмейкер узяв слухавку і миттєво змінив свій голос на «конспіративний», почавши, як і годиться, з пароля:

– У Москві – мокрий сніг і ожеледиця. Вітаю вас, пане Богдане!… Так-так, пригадав: ще у них – повінь, землетрус і цунамі на Патріарших прудах! Богдане Степановичу, треба зустрітися!… Давайте о чотирнадцятій.

Я пропоную кав'ярню в парку на схилах Дніпра. Так-так, біля цього ганебного імперського ярма…

Іміджмейкер, асистент і Сливка сиділи за столиком кафе біля Арки Возз'єднання. Із радіоприймача долинала легка музика, яку раз у раз перебивав розв'язний голос диктора, що виголошував коротенькі рекламні оголошення на кшталт:

– Тримайте баксы в ощадкасі! – Партія захисту зелених…

Після півхвилинної паузи раптом пролунали фанфари, і прокурений жіночий голос весело сповістив:

– Рекламна служба Вашого радіо. Пропонуємо до вашої уваги блок політичної реклами.

Чоловічий голос урочисто продекламував:

– Столиця України повинна бути в кожній області – Партія відродження областей.

Пролунали фанфари, і жіночка-дикторка дуже томно і сексуально промовила:

– Ти почуваєш себе самотньо серед передвиборної неправди і демагогії? Проголосуй за нас – і ми виконаємо усі твої політичні фантазії… – Партія жіночих альтернатив.

Знову пролунали фанфари, і диктор-чоло-вік офіційно вів далі:

– А зараз, на численні прохання радіослухачів, ми повторюємо рекламу кандидата по Центральному виборчому округу Володимира Бабая.

З репродукторів полилася мелодія відомої «Мурки». Після вступного програшу хриплий голос заспівав:

Сливка зморщився і скоса поглянув на репродуктор, дихання його почастішало, він набрав повні груди повітря і вигукнув до бармена:

– Вимкніть негайно цю гидоту! Переляканий несамовитим криком бармен

миттєво вимкнув приймач. Сливка продовжував кричати, обурено жаліючись іміджмейкерові:

– Куди дивиться Центрвиборчком! Як можна пускати в наш національний ефір цю низькопробну російськомовну рекламу!!

Нестор Євграфович, попиваючи каву з коньяком, з розумінням та співчуттям кивав головою:

– Що поробиш, Богдане Степановичу! Бракує у нашому парламенті справжніх патріотів… Вся надія – на вас.

Сливка розпалювався. Він вигукнув:

– Коли я оберуся депутатом!…

– Безумовно… – спокійно погодився іміджмейкер, киваючи головою, і зауважив: – Але щоб наблизити цю довгоочікувану мить, нам треба здійснити ще декілька останніх вирішальних кроків. По-перше – серія нових листівок з оригінальнами гаслами – «Україну – до Європи! Сливку – до парламенту! Бандитів – до тюрми!».

В очах націонал-демократа заблищали вогники. Він захоплено вигукнув:

– Дуже гарно! А чи не переплутає виборець під час голосування – кого куди, а то – ви ж самі чули – цей бандит Бабай захопив весь ефір і справді може попасти не до тюрми, а до парламенту!

Політтехнолог поблажливо посміхнувся і заспокоїв свого надміру схвильованого клієнта:

– Не турбуйтеся, Богдане Степановичу! Ми також відкусили шматочок ефіру. Ви це почуєте у найближчому рекламному блоці.

Нестор Євграфович подивився на годинник, підкликав бармена і попросив знову увімкнути радіо. З репродуктора полився вже знайомий відвідувачам розв'язний голос радіожіночки:

– Після нас – хоч потоп! – Партія моряків України. Рекламна служба Вашого радіо. А зараз – блок політичної реклами.

Пролунали фанфари і чоловічий голос урочисто продекламував:

– Ми заставимо вас плакати від щастя! – Партія «Цибуля».

Жіночий голос пафосно продовжив:

– Ми нагодуємо народ! – Партія духовного відродження.

Після чергової фанфарної перебивки диктор-чоловік проголосив:

– А зараз – прем'єра пісні! Музика – улюблена, слова – народні. Зі слів народу записала группа підтримки кандидата Богдана Сливки.

Із репродукторів залунала мелодія з пісні «Червона рута»:

Сливка витер сльози і, проникливо трясучи руку іміджмейкеру та вдячно киваючи асистенту, промовив:

– Геніально, пане професоре! Нам з вами дійсно вдалося поєднати передвиборчу боротьбу з боротьбою за відродження національної духовності!