Іміджмейкер із Москви - Джангіров Дмитро - Страница 29

Богдана Сливку переповнювали світлі надії і впевненість у своїй неминучій перемозі.

Сливка пішов, окрилений і розчулений гарячими пісенними рядками. Іміджмейкер з асистентом залишились удвох. Нестор Євграфович дістав із кишені два пухких конверта, відрахував з одного частину грошей, і, вручаючи їх Артурчикові, сказав:

– Ну что, две встречи прошли вполне успешно. Остальное оприходуй и проплати радиоэфир до дня выборов, – розпорядився він.

Несподівано до столика підійшов і без дозволу сів на стілець якийсь незнайомець прибалтійської зовнішності. Політтехнологи здивовано роздивлялися непрошеного гостя. Той спокійно, з характерним акцентом, дуже повільно і ввічливо запитав:

– Скажит-те, пожалуй-ста, вы, случайно, не Нестор Боженко, известный международный имиджмейкер?

Аситент радісно вигукнув:

– Ну конечно! Вы…

Артурчик хотів продовжити, але отримавши під столиком від шефа стусана ногою, затнувся на півслові. Іміджмейкер підкреслено спокійно надягнув окуляри, демонстративно роздивився гостя, після чого з достоїнством відповів:

– На жаль, ні! Ви, мабуть, помилилися. Вибачте, ми взагалі погано розуміємо російську.

– Извинит-те пошалуйста, – інтелігентно вибачився незнайомець, піднявся з-за столика і так само повільно рушив геть.

Асистент перевів погляд на шефа:

– Нестор Евграфович, я что-то не понял! Это же… – киваючи на гостя почав було він.

– Вот именно, это – Лембит Ярвидович Олль! Наш давний эстонский клиент… – підтвердив здогади помічника Нестор Євграфович, ховаючи до кишені свої золоті окуляри.

Артурчик гучно ляснув долонею собі по лобі:

– А-а-а! Вспомнил! – вигукнув він. – Мы его обращение к народу крутили на удвоенной скорости…

Іміджмейкер зиркнув у залишений офіціантом рахунок і, дістаючи з гаманця і кидаючи на столик кілька купюр, продовжив:

– Вот-вот, но избиратели все равно не поверили бегущей строке, в которой объяснялось, что Лембит Ярвидович – темпераментный лидер и энергичный политик! Да… Артурчик! Я и не предполагал, что здесь такое опасное место! Знаешь, давай не будем дожидаться Бабая, лучше позвоним из гостиницы и извинимся.

Політтехнологи одночасно підвелися з-за столика і покинули небезпечне кафе.

Іміджмейкер з асистентом увійшли до готелю і зупинилися, оскільки в холі працював телевізор, по якому саме показували політичну рекламу. На тлі портрета Бабая маленькі дітки читали віршик:

Політтехнологи глянули один на одного і задоволено посміхнулися від почуття виконаного обов'язку. Політреклама завершилася; раптово з телевізора пролунали позивні з пісні «Наша служба и опасна и трудна» – починалася міліцейська програма «Криміноген». Артурчик з шефом із жалем та співчуттям дивилися на ведучого з підбитим оком і думали про одне і те саме – наскільки, все ж таки, шкідливий для здоров'я цього журналіста – навіть небезпечний, цей випуск кримінальних новин:

– Як ми вже повідомляли вранці, правоохоронний органами було затримано группу озброєних громадян Росії з Гірсько-Кавказької автономної області. Півгодини тому Замковецький районний суд прийняв рішення про звільнення братів Тамерланових під заставу на час владнання ними їхніх сімейних справ у нашому місті.

У кадрі з'явився старший з братів-абреків. Він наблизився до оператора з камерою – і його обличчя збільшилося до розмірів екрана. Ховаючи за пазуху свій великий, але, схоже, порожній гаманець, він голосно і досить переконливо виголосив:

– Украинский суд – самый гуманный суд в мире! Поэтому мы в него обращаться не будем! Тебе понятно, Нестор?!

З-за плечей старшого абрека виглядали його похмурі молодші брати. З вигляду джигітів було зрозуміло, що вони жадають зустрічі з дорогим потенційним родичем. У чорних зіницях кавказців Нестор Євграфович прочитав виразні жахливі картинки: як сокира відтинає голову, як зашморг стягує горло, як кинджал входить у черево: Іміджмейкеру стало моторошно, він мимоволі здригнувся. За хвилю отямившись, він задумливо запитав у помічника:

– Скажи, Артур, Миша Подвальский вместе с приглашением в Черноморск прислал нам билеты?

– Конечно, Нестор Евграфович, два билета на сегодняшний вечер, – весело відповів асистент.

Нестор Євграфович глипнув на годинник і прийняв чергове правильне рішення:

– Нам пора на вокзал. Быстренько смотайся в номер за билетами.

– А вы? Вы разве не хотите переодеться? – хитро посміхаючись, запитав Артур-чик.

Іміджмейкер вдавано суворо поглянув на свого підлеглого і пафосно виголосив:

– Я не могу собой так рисковать! – меня ждут счастливые черноморцы.

Частина 9

Іміджмейкер та асистент у двомісному купе спального вагона наближалися до Чорноморська. Нестор Євграфович дивився у вікно і дещо схвильовано очікував зустрічі з містом – «перлиною біля моря», з яким його пов'язувало чимало приємних спогадів. У пам'яті політтехнолога пропливали незабутні слайди з кораблями на рейді, статуя барону Рішару, біля якої він призначав побачення одній красуні. А ось – вони удвох вже сидять на Потьомкінських сходах, щоправда, красуня вже інша.

Ранковий Чорноморськ зустрів потяг «Чорноморець», яким приїхали політтехнологи, фірменною мелодією міста «Черноморск – жемчужина у моря…». Музику, як і належить, виконував вишикуваний при вході у приміщення залізничного вокзалу оркестр вусатих пожежних, одягнених у червоні фраки ти блискучі шоломи. Потяг зупинився. Нестор Євграфович виглянув у вікно – на пероні зібрався чималий натовп зустрічаючих. Першим із вагона вийшов Підвальський зі своїм кокетливим і занадто писклявим кордебалетом. Іміджмейкер та асистент з легкими сумками в руках вийшли слідом за ним.

Чоловік, який керував зустрічанням гостей, – «главный встречающий», як його одразу ж охрестив Артурчик, – махнув рукою і оркестр вибухнув тушем. Щоправда, туш невдовзі плавно перейшов у місцеву фольклорну мелодію «сім-сорок». Натовп шаленів бурхливими оплесками, діти підносили і вручали гостям великі букети квітів. Головний зустрічальник підійшов до мікрофону, встановленому просто на пероні попереду натовпу, – і чорноморці з приглушеними вигуками «Тише! Гуляйпольский говорит!…» дисципліновано змовкли. Головний зустрічальник – судячи з усього, саме він і був тим самим Гуляйпольским, – дістав із кишені папірець і театрально – у стилі естрадного конферансу – з неприхованим задоволенням почав декламувати.

– Дорогие черноморцы! Дамы, господа, а также случайно затесавшиеся товарищи! Как говорил мой друг Ленчик, «и любят рейтинг деревни и села, и любят рейтинг большие города!». Сегодня к нам в гости прибыл Миша Подвальский со своим знаменитым рейтинг-шоу! Аплодисменты!

Натовп зустрічальників вибухнув аплодисментами. Гуляйпольский махнув рукою – аплодисменти обірвалися. Він продовжив:

– А еще Ленечка Утесов – вы все знаете, как он гордился нашей дружбой! – не раз говорил мне: «От Москвы до Бреста нет такого места, где бы имиджмейкер ни прошел!». Итак, к нам приехал гроссмейстер Кирхен-тумбахенского ордена имиджмейкеров, профессор черного и белого пиара, личный друг Борхеса, Маркеса и Глеба Павловского – Нестор Боженко!! К сожалению, Нестор Евграфович прибыл в наш солнечный Черноморск инкогнито.