Іміджмейкер із Москви - Джангіров Дмитро - Страница 36

– «Пароль – блакитний лотос», – прочитав іміджмейкер назву фільму і раптом подумав, що до виборів справді залишилося лише два дні. Клацнувши пультом, він вимкнув риплячу індійську музику, яка дратувала його ще з перших нот.

Іміджмейкер узяв принесену асистентом чашку з кавою і підійшов до вікна – місто вирувало і метушилося в передчутті відповідальної для країни події. Не чекаючи, доки помічник сяде за комп'ютер, Нестор Євгра-фович звично закрокував кімнатою і взявся розмірено диктувати:

«Высокому искусству творцов-имиджмейкеров приходится сталкиваться с досадными помехами в лице бездарных конкурентов, жлобливых клиентов, ограниченных избирателей, а также безответственных дилетантов, утверждающих, что за два дня до выборов можно свернуть агитационные работы и оставить измученный электорат наедине со своими мыслями…»

Асистент припинив барабанити по клавіатурі і обурено зреагував на щойно набраний ним текст:

– Так это что выходит, Нестор Евграфович! Послушать этих жалких шарлатанов, так мы должны все бросить и на эти два золотых дня уйти в совершенно неоплачиваемый отпуск!

– Ни в коем случае, Артурчик! – по-батьківськи повчально промовив шеф і продовжив: – Мы не оставим своих клиентов, невзирая на все их хамские попытки сэкономить и не покинем этот несчастный электорат!

– Так у вас есть план на два последних дня? – поцікавився заінтригований асистент. Іміджмейкер замислився і за хвилю, вже охолодим голосом, повідомив:

– Еще нет. Но я верю, что сама жизнь подскажет нам выход! – поміркувавши, він виправив сказане: – Гм-гм… Точнее, три выхода – для каждого из наших клиентов.

На екрані телевізора саме розгорталася остання сцена «Блакитного лотоса».

– Минуточку, Нестор Евграфович! – сентиментально попросив Артурчик. Він став колінами на комп'ютерний стілець і, покручуючись праворуч-ліворуч, пояснив: – Это моя с детства любимая сцена.

Асистент узяв пульт і увімкнув звук. На екрані колонізатори довго і з задоволенням розстрілювали головного героя – Шаши Капура, що продовжував свою революційну агітацію навіть у передсмертних конвульсіях. Коли ж герой нарешті затих, народ повстав і переміг колонізаторів. Іміджмейкер з цікавістю споглядав розвиток подій на екрані.

– Какая интересная мысль… – сказав він, задумливо втупившись в екран.

Артурчик, здивований реакцією шефа на сюжетний хід, запитав:

– Нестор Евграфович, неужели за два дня мы успеем подготовить революцию в отдельно взятом избирательном округе?

– Ага, практически три революции. Срочно вызывай клиентов, – іронічно відповів іміджмейкер.

Наступного дня вранці політтехнологи завітали в лікарню, де вони помістили Симоро-зенка. Нестор Євграфович, Артурчик і лівий кандидат дивилися телевізор. Вони з нетерпінням очікували бомбоподібного повідомлення, винайденого іміджмейкером напередодні. Нарешті їхнє вимушене мовчазне споглядання нескінченного індійського танцю з пісенними завиваннями перервала заставка каналу. На екрані з'явився диктор із суворим обличчям. Трагічним голосом він повідомив:

– Ми перериваємо програму передач для екстреного повідомлення.

На екрані з'явилися кадри квазі-докумен-тальної хроніки. Перед БК заводу «Червоний Арсенал» вирував збуджений натовп. Зйомки, зроблені в монохромі, нагадували колишнє чорно-біле кіно. Втім, на екрані вирізнялися червоними плямами знамена і нарукавні пов'язки активістів. Диктор вів далі:

– Сьогодні вранці страшна новина облетіла Центральний виборчий округ нашого міста… Буржуазні націоналісти завдали злочинного удару по вождю окружного пролетаріату. На прохідній заводу «Червоний Арсенал» після виступу на мітингу був важко поранений єдиний кандидат від лівих сил Микита Ілліч Симорозенко.

На екрані з'явився блідий Симорозенко, розпростертий на лікарняному ліжку. Над ліжком височіла крапельниця, нога комуніста була підвішена на розтяжці. Навколо ліжка постраждалого вождя був розвішений та розставлений антураж червоного куточка – прапори, погруддя Маркса та Леніна. Над лівим кандидатом схилилися люди в білих халатах.

– У ході операції лікарі витягли з тіла Микити Ілліча дві отруєні ворогом кулі, – розчулено продовжував ведучий. – На щастя, могутній організм вірного ленінця бореться.

На екрані з'явилися громадяни, що юрбилися біля стендів з оголошеннями.

– Кожні півгодини лікарі обновляють бюлетені про стан товариша Симорозенка. В усіх на вустах лише одне питання – як здоров'я нашого дорогого Ілліча? – голосом, сповненим трагізму, продовжував коментувати диктор.

– Архизамечательно, батенька! – щосили ляснув себе по колінах Симорозенко і у страшенному захваті від побаченого запитав: – Неужели столько людей ждут бюллетень о моем здоровье?!

Погляд іміджмейкера відірвався від телевізора і, поблукавши стінами окремої палати Симорозенка, зупинився на його червоному спортивному костюмі з радянським гербом і написом «СРСР».

Нестор Євграфович дещо неохоче, але взявся розтлумачувати клієнтові особливості винайдених ним передвиборних політтехно-логічих засобів:

– Ну-у, не то чтобы столько. Честно говоря, эту толпу мы сняли у немецкого посольства. Там как раз вывесили новые правила оформления виз…

– А как же красные знамена? – розгублено запитав Симорозенко.

Асистент поспішно спробував допомогти шефу і випалив:

– А это, Никита Ильич, просто компьютерная графика и никакого мошенства.

Симорозенко замислився, спохмурнів і задумливо промовив:

– Да-а, вот до чего доводит людей буржуазный парламентаризм! Жертвуєм партийной кассой, репутацией, соцреализмом, в конце концов…

Нестору Євграфовичу було боляче дивитися на свого вкрай розчарованого клієнта – тому він присів біля нього на лікарняне ліжко і проникливо-обнадійливо промовив:

– Ну, Никита Ильич, при всей нашей с вами любви к соцреализму мы не могли допустить, чтобы в вас на самом деле стреляли отравленными пулями! Тем более – настоящая живая террористка!

Вкрай засмучений Симорозенко розчаровано хитав головою. Тим часом диктор продовжував свій репортаж про замах на лівого кандидата:

– Возмущенный коварным выступлением, пролетариат завода «Красный Арсенал» растерзал злодейку, от которой остались только вещественные доказательства.

На екрані з'явилося місце «замаху» – на асфальті був обведений крейдою контур, на якому «по місцях» було акуратно розкладено жіночий капелюшок, окуляри, рукавички, пістолет, ридикюль, парасолька і туфлі. Міліціонери робили виміри, блимали спалахи фотоапаратів і загалом панувала тривожна і тягуча атмосфера – як після катастрофи.

Диктор з «лівітанським» голосом продовжував репортаж:

– Никакая националистическая организация пока не взяла на себя ответственность за гнусное покушение на народного трибуна Симорозенко. Однако, как стало известно из достоверных источников, при террористке обнаружено удостоверение капрала дивизии СС «Галичина» и толстая пачка американских долларов…

Несподівано у двері постукали. Іміджмей-кер глипнув на годинника і вилаявся:

– Черт! Это журналисты! Быстро на исходную! – скомандував він, вимикаючи телевізор. Симорозенко миттєво заскочив у ліжко.

Артурчик нашвидкоруч приєднав йому крапельницю і допоміг вставити ногу в розтяжку. Лівий кандидат глибоко видихнув повітря і завмер у страждальницькій позі з виразом світлої скорботи на обличчі.

– Вы все помните? – швидко спитав іміджмейкер пошепки.

Симорозенко ствердно кивнув головою.

– Ну, ни пуха, ни пера, наше дело правое, Рот фронт! – прошепотів Нестор Євграфович і разом з асистентом кулею вискочив у сусідню кімнату. Звідти через напівпрозорий екран політтехнологи могли спостерігати все, що відбувається в окремій палаті кандидата від лівих сил.

Наступної миті до кімнати ввалилися журналісти з мікрофонами, камерами, фотоспалахами та іншим кореспондентським начинням. Розпростертий на лікарняному ліжку Симорозенко показово силкувався підвести з подушки голову. Після кількох нібито марних і болючих спроб він слабким голосом, але дуже рішуче заявив: