Витязь у тигровій шкурі - Руставели Шота - Страница 68

ЛИСТ, ПИСАНИЙ ВІД ФАТЬМИ ДО НЕСТАН-ДАРЕДЖАН

Пише так Фатьма: «О сонце! О світило всеземне,

Що всіх палить, хто до нього тільки поглядом сягне,-

Красномовне, величаве, милозоре, осяйне!

О кришталь і лал, в намисто щільно сплетені одне!

Хоч мені не розказала, звідки ти і хто ти є,

Та тепер, пізнавши правду, серце щастя зазнає.

Втишить безум Таріела повідомлення твоє,-

Хай фіалкою цвітеш ти, він трояндою стає!

Ось прибув сюди до тебе Таріела побратим,-

Автанділ, арабський витязь, що завзяттям запальним

Славен всюди. Він чекає на листа твого затим,

Щоб потішила нас, мудра, ти посланням докладним.

Наш слуга іде до тебе, щоб нам відповідь дала ти:

Що в Каджеті чути? Скоро мають каджі повертати?

Скільки війська у залозі - ми повинні точно знати.

Хто правує над вояцтвом? Чи потужні в місті чати?

Що про це ти тільки знаєш,- все вклади в своє послання,

А коханому твоєму передай хоч знак вітання.

Відтепер уже на радість оберни свої страждання,-

З ласки бога, вас з'єднаю, гідних щирого кохання.

В тебе, лист мій, бистрі ноги,- поспішай же в дальню даль!

Заздрю я тобі - побачиш ти рубіни і кришталь;

Ти щасливіший за мене: очі ті,- моя печаль,-

Стануть там тебе читати. Чи тобі мене не жаль?»

Лист Фатьми взяв раб, почувши слово, вимовлене нею:

«Ти красуню сонцерівну вісткою потіш моєю».

Одягнув чаклун на тіло смарагдових барв керею,

Тої ж миті зник, шугнувши над дахами, над землею.

Він летів, як линуть стріли, з лука пущені уміло,

І, коли досяг Каджеті, тільки-тільки звечоріло.

Повз озброєну сторожу він пройшов незримо й сміло

І віддав послання сонцю, що в ув'язненні смутніло.

Вільно він пройшов крізь брами, перед ним розкрився вхід,-

Вліз до башти він, патлатий, чорношкірий страховид,

Аж злякалась полонянка, як узріла негра вид.

Став троянди цвіт шафраном, а фіалки цвіт поблід.

Негр промовив: «Не лякайся, не мана я з того світу,-

Раб Фатьми я, що до тебе прилетів з листом привіту;

Прочитай цей лист - потішить він тебе, журбою вбиту,-

Поспішає промінь сонця до трояндового цвіту».

Сонцелика здивувалась, що Фатьма їй шле звістки,-

Мигдалі очей розкрились, затремтів агат хисткий.

Власноручно раб оддав їй гарно писані листки,-

Лист читала і зітхала, сліз роняючи разки.

Так раба спитала: «Хто там йде на розшуки за мною?

Хто прознав, що я існую, персть топчу іще ногою?»

Відповів він: «Всім, що знаю, поділюся я з тобою:

Ти пішла - померкло сонце, огорнулись землі тьмою.

З того дня Фатьма страждає - в неї в серці лютий спис,

Сльози в неї по обличчю аж до моря ринуть вниз.

Якось раз уже Фатьмі я вість про тебе був приніс,-

Свідком бог,- вона відтоді не спиняє зливи сліз.

Та прийшов до неї витязь уродливий, вбраний гарно

, І вона йому повіла, як тебе шукає марно.

Він і є шукач твій смілий, що поводиться владарно;

Він мені звелів од тебе вість принести незабарно».

Діва каже: «Чоловіче, ти не зрік брехливих слів,-

Але як Фатьма дізналась, хто мене сюди привів?

Так, десь є той, що роздмухав в мене омахи вогнів!

Як кипить це бідне серце,- хай би лист мій розповів!»