Современная проза - Страница 139

Мілан Кундера (нар. 1929 p.) — відомий чеський прозаїк, поет, есеїст. Після вторгнення радянських військ до Чехословаччини змушений був емігрувати. З 1975 року живе в Парижі. Автор романів «Життя деінде» (1970), «Прощальний вальс» (1972), «Безсмертя» (1989), збірки оповідань «Книга сміху і забуття» (1978) та ряду інших прозових і поетичних книжок. Роман «Нестерпна легкість буття» (1984) вважається одним із найпопулярніших творів письменника — він перекладений багатьма мовами світу і відзначений кількома літературними преміями.   Ілюстрації Світлани Ніколюк

Під час свого перебування у Берліні в 2005—2006 роках Юрій Андрухович почав писати роман, який потім нібито знищив сам. В цей час для інтерв'ю до нього навідався журналіст Еґон Альт, якому письменник протягом семи днів розповідав про різні періоди свого життя. Пізніше Андрухович нібито отримав поштою записи всіх цих розмов і звістку, що журналіст загинув у автокатастрофі. Письменник взявся за розшифрування цих розмов, які й увійшли до книги.

Повість Наталки Сняданко “Колекція пристрастей” без сумніву лише з великою натяжкою можна віднести до так званої “жіночої еротичної прози”, хоча вона, повість, має всі ознаки бестселера, яким свого часу стали “Польові дослідження українського сексу”. Однак характер цієї прози можна охарактеризувати радше як анти-Забужко. Це стосується як стилістики та засобів вираження, так і, — умовно кажучи, — “соціально-психологічного” портрету протагоніста (чи то пак — протагоністки). Можна говорити також про особливості природи комплексів, сублімація яких призвела до появи обидвох творів, про зміни у хронографії, але найважніше мабуть — полярність сугестивних реакцій: аґресивно-екстравертні спроби трансформувати реальність, виходячи з власних вагінально-рецепторних потреб в одному випадку, й інтравертивний, рефлексійно-рефлекторний скепсис як форма самозахисту — в іншому. Втім, усе це — лише недолугі чоловічі спроби класифікувати незбагненну жіночу природу, котра, як відомо, класифікації не підлягає. Читаймо.

Виявляється, Дарвін помилявся, вважаючи мавпу пращуром людини. Принаймні так стверджує Ірина Львова. Спостерігаючи впродовж довгих років за поведінкою та звичками власного чоловіка (зрештою, чужих також!) вона дійшла сенсаційного висновку: «самець людини походить від… пінгвіна!» Не вірите? Ознайомтеся з її аргументами — переконаєтесь самі. Окрім того, буде незайвим дізнатися, як здихатись обридлого коханця і вполювати нову здобич, що потрібно тендітній жінці, аби знешкодити сексуального маніяка, чи варто крутити роман з геєм і наскільки небезпечною може виявитися зраджена дружина.

«Перверзія» (1996) — третій із романів Андруховича. У ньому здійснено спробу радикального виходу за межі традиційного «українського крейдяного кола» — гротеск, іронія, містика й еротика, а також перманентні забави з мовою на тлі авантюрно-детективної історії в «місті привидів» Венеції — стали тією живою сумішшю, що спричинила читацький успіх перших видань роману.

Під час великої розбудови Києва князем Ярославом Мудрим до Києва з глухих деревлянських лісів вирушають парубок із малим племінником. У дорозі та в стольнім граді на них чекають несподівані пригоди. Проте оповіді про звитяжних предків надихають долати будь-які перешкоди у цих та подальших мандрах.

«Євангелія від Ісуса Христа» (1991), мабуть, одна із найскандальніших книжок XX століття. Церква визнала її образливою для католиків, однак саме за цей роман автор одержав Нобелівську премію. Сарамаґо зумів дати власне — глибоке та оригінальне — трактування епізодів Нового Завіту. Автор позбавляє Ісуса героїки, показуючи його перш за все людиною з її бідами та сумнівами, бажаннями та помилками. Художник-оформлювач Є. В. Вдовиченко  

В антифашистському романі «Війна з саламандрами» відомого чеського письменника К. Чапека узагальнено особливості тоталітарної ідеології й проаналізовано ті соціальні передумови, що створюють умови для виникнення подібної форми суспільної свідомості. Початий, як авантюрний роман, з опису екзотичних пригод капітана ван Тоха, який відкрив на невідомих нікому островах великих саламандр, здатних виконувати нескладні роботи, навчатися людській мові й користуватися примітивними знаряддями, роман поступово набуває філософічності, наповнюючись роздумами над людською природою. Тут містяться прямі натяки на факти міжнародного життя середини 30-х років, на окремих політичних, суспільних і культурних діячів.

Герта Мюллер (нар. 1953 р.) — німецька письменниця з румунським корінням, лауреат багатьох престижних літературних нагород та Нобелівської премії з літератури 2009 року. Одна з головних тем її творів — повоєнні долі німецької меншини Румунії. Цій темі присвячений і роман «Гойдалка дихання», що перекладений українською мовою вперше. На початку 1945-го Леопольда Ауберга, як і багатьох румунських німців, вивезли на примусові роботи в Україну. Що чекало їх у майбутньому — ніхто й уявити собі не міг. Леопольд тоді добре запам'ятав прощальні слова своєї бабусі: «Я знаю, ти повернешся». Ці слова супроводжували його усі жахливі роки у таборі, вони протидіяли «янголу голоду», що завжди кружляв довкола, і тримали хлопця у житті. Він повернувся додому, та це було повернення в інший світ, не в той, що він пам'ятав і де йому вже не було місця. * * * Оригінальна назва: Herta Muller ATEMSHAUKEL

Нова книга оповідань та есеїв Володимира Єшкілєва пропонує читачам мандрівки «іншою Галичиною» — землею монстрів, містиків та неправильних краєзнавців.  

«Візантійська фотографія» презентує прозові твори відомого українського поета, прозаїка, критика, публіциста, автора наукових досліджень з герменевтики текстів, філософії; екзеґета, популяризатора станіславівського феномену. Про автора: Володимир Єшкілєв Народився 23 травня 1965 року. Автор романів «Адепт» (1993, у співавторстві з О. Гуцуляком), «Пафос» (2000), «Імператор повені» (2001), поетичних збірок «Диптих» (2001) і «Занепад Галичини» (2001). Упорядник Малої української енциклопедії актуальної літератури «Повернення деміургів» (1998, разом із Ю. Андрухрвичем, проект отримав відзнаку Форуму видавців). Автор розвідки «Воццекургія Бет» (1998). У 1995 та 1997 роках отримував гранти Міжнародного фонду «Відродження» на персональний проект літературно-філософського часопису «Плерома», у 1999 р. Преміальний грант МВФ. Концептор проекту «Четвер-Імперія» (1993). Автор проекту «Арт-паломництво» (Україна-Ізраїль, 1998). У 1998-2000 роках — куратор міжнародного виставкового проекту «Ознака», у 2000-2001 рр. — концептор і куратор російсько-українського видавничо-виставкового проекту «Станіслав+2», з 2001 року — редактор літературного часопису «Потяг 75/76».  «Єшкілєв відомий як „сірий кардинал нової української літератури“» (Ігор Сід, Москва) «У „Пластиліновій рушниці…“ Єшкілєва маємо справу з тією Україною, якої, на жаль, більше, ніж усіх інших разом. Це пластилінова, безнадійно інфантильна Україна, що, будучи відштовхнутою батьківською імперською владою, так і не спромоглася пройти обряд ініціації і здобути через друге народження нову, хай навіть віртуальну цілісність». (Олександр Бойченко, Оксана Пендерецька, Чернівці) «Що Єшкілєв не поет, не критик і не прозаїк — це ясно кожному». (Григорій Штонь, Київ) «Володимир Єшкілєв — це Дмитрій Галковський української літератури». (Наталія Ігрунова, Москва) «Невже Єшкілєв — це наш новий Франко?» (Віктор Неборак, Львів)

Роман «Імператор повені» є однією з найперших спроб нового естетичного прочитання нашого минулого. Автор пропонує не гуманістичний, вільний від штампів народництва і буржуазного сентименталізму, погляд на історичні події XVII ст. Цей задум не заважає присутності в романі пригод у стилі «фентезі», язичницької метафізики і невблаганної самобутності українського народу.

Головний герой роману — зовсім юний Григорій Сковорода, якого вабили мандри з їх пригодами, містичні вчення, таємні знання. Подорожуючи Австрією та Італією, він потрапив у вир карколомних подій, що змінили політичну карту Європи напередодні Семирічної війни. Тоді він ще не був письменником, ніхто не знав його як філософа. Однак імовірна його причетність до однієї з масонських лож. Володимир Єшкілєв пропонує не життєпис, а художній роман, в основі якого — пригода. І цього разу він не зраджує собі в намаганні по-своєму роздивитися малодосліджені сторінки української історії. Пригода об'єднує зображені в романі події, що належать і теперішньому часу. * * * Роман «Усі кути трикутника» виписаний за канонами пригодницького твору. У ньому — авторське бачення європейських подорожей 1750—1753 рр. молодого Григорія Сковороди. Саме тоді він, на погляд В. Єшкілєва, потрапив до середовища містиків-революціонерів, які належали до різних напрямів та юрисдикції європейської масонерії. Автор виходить із переконання, що видиму історію України рухають і невидимі сили.     

У новому романі популярного автора поєднуються події сучасності й минувшини, а надто минувшини далекої — сивої давнини. Автор ніби піднімає завісу світу речей і відкриває читачеві багатий невидимий всесвіт — сни, видіння, передбачення майбутнього, читання думок… І крізь усе це червоним променем сяє Камінь Богині, на який упродовж століть, навіть епох полюють різні сили — українські гетьмани та сучасні політики, ордени й окремі люди, Обрані і найманці. * * * Володимир Єшкілєв (нар. 1965) — письменник, метафізик, мандрівник, якого з дев'яностих років називають «сірим кардиналом сучасної української літератури». У пустелях Єгипту і Палестини, у тибетських монастирях і на степових курганах Причорномор'я Єшкілєв уже десять років збирає «знаковий залишок» прадавніх містичних знань, далеке відлуння від тих Часів Присутності, коли посланці вищих сил перебували серед наших далеких предків. Для Єшкілєва епохи не відокремлені одна від одної незламними стінами і течія історії безперервна: від легендарних Праматерів людства до теперішніх інтриг глобалізованого світу триває планетарна гра сил Світла і Темряви.

Володимир Єшкілєв — письменник, метафізик, мисливець, мандрівник, знавець магічних ритуалів і місць Сили. У 2005 році досліджував піраміду фараона Теті у Саккарі (Єгипет), у 2007 вивчав містичні практики у монастирі Ламаюра (Західний Тибет). Першим означив політичний феномен української відьмократії. У новому романі Володимира Єшкілєва детективний сюжет поєднано з широкою панорамою життя таємних орденів сучасної України. Ложі «вільних мулярів» і наймані олігархами чаклуни, «машини проклять» і ритуали найвищих масонських градусів — усе це захоплюючі реалії того закритого для непосвячених світу, у якому визрівають невидимі зерна майбутніх глобальних зрушень. Історія про тих, кому випало побачити Алькор, починається з того, що на розташований у лісовому масиві під Києвом масонський Храм нападають невідомі зловмисники…

Останні роки української "доелектронної" епохи в невеличкому містечку Ніжині. Голодні і щасливі студенти, невгамовні заочниці, підступні ексгібіціоністи у кущах діля корпусів університету, провінційні кримінальні авторитети, а ще дилетантські балачки про поезію, музику і Тибет - далеко не весь кошмар, який пропонує роман Анатолія Дністрового "Патетичний блуд".

Дерево бодхі — рослина, сидячи під якою Гаутама Будда отримав просвітлення. Насправді ж це звичайне дерево роду фікусів. Сотні тисяч, мільйони таких дерев ростуть у всьому світі, навіть в оселі самотньої тридцятип’ятирічної жінки, героїні роману Петра Яценка «Дерево бодхі».Мула — герой роману «Повернення придурків» плекає цілий яблуневий сад. Разом із другом він розуміє, що після осягнення Нездійсненної мрії людині залишається лише один шлях у житті. Але той, хто колись пішов цим шляхом, рано чи пізно повертається…  

Новий роман Анатолія Дністрового «Дрозофіла над томом Канта» — про українського інтелектуала, який перебуває у стані ненародження, стані, коли не знає, заради чого жити і пливе за течією радості і тривоги, любові і відчаю. Від усвідомлення свого ненародження він відчуває себе нещасним. Чекає великих змін, та не відчуває їхнього наближення. Ні любовні авантюри, ні інтелектуальні пошуки не наближають його до душевної рівноваги. Автор розробляє класичний сюжет конфлікту між вічним і плинним, а метафорою інтелектуального «без ґрунту» в його романі постає хаотична і непрогнозована поведінка маленької дрозофіли, що живе один день і живиться продуктами розпаду й гниття, наче вчені — на звалищі чужих ідей. Однак у головного героя є жінка, якій він постійно сповідується, жінка, від якої прийде спасіння…