Современная проза - Страница 138

За яких обставин людина може опинитися на самому дні і чи може вона, навіть маючи бажання, вирватися звідти і повернутися до нормального життя? Чи можна змінити свою долю, якщо ти з дитинства приречений жити серед покидьків? На ці та багато інших питань намагаються знайти відповідь герої роману Олеся Ульяненка «Квіти Содому».

Пластик — це матеріал, з якого зроблені декорації цієї книги. Щоправда, люди, емоції, навіть мрії — теж пластик. І головний герой, чотирнадцятирічний хлопець, який не має навіть імені, намагається пробитися крізь товщу сірого мертвого матеріалу заради… чого? Саундтреком до цієї повісті найкраще слугуватиме «Fake Plastic Trees» Radiohead.

Цього разу Артем Чех описує долю молодого лікаря з периферії, якого переслідують всі ті невдачі, до яких схильні молоді люди. Спочатку він закохується в дівчину на ім'я Валя і не те, щоб зовсім вдало. Потім мучиться своєю нереалізованістю і тим, що його далеко не все влаштовує в теперішньому житті. І він переїжджає з провінції до столиці. Але як виявляється, тут теж не так-то й просто знайти своє місце під сонцем. Для того щоб довідатися, наскільки успішно проходить інтеграція молодого провінціала в доросле столичне життя — читайте роман «Сині двері зліва» переможця конкурсу «Молодіжний міський роман» 2007 року.

«Анатомічний атлас» — це книга про те, чого не варто робити, аби не зіпсувати собі життя. Це книга про життя, яке зіпсоване тим, чого, в принципі, робити не варто. Це пацаняча антиутопія. Це анатомія больових точок покоління автора. Але передовсім — це історія про Віталіка і про те, як важко бути жабою…

Якби можна було робити так, як слід, то назва цієї книжки мала б звучати так само, як і прізвище автора: Таня Малярчук "Таня Малярчук".Бо легше не зважати на те, що Таня народилася в Івано-Франківську, у 1983 році, що вона десь вчилася і десь ще недовчилася, що вона щодня щось робить, ніж відділити написану нею прозу від Тані Малярчук.Тарас Прохасько

Коли ти 17 разів за півроку їздиш у відрядження… Коли дівчина кидає тебе… Коли твій ліпший друг постійно втягує тебе у «стрьомні» пригоди… Коли ти змушений вдавати багатія, не маючи при цьому грошей навіть на проїзд, а гопник, який тебе грабує, сам собі мститься… Це означає одне – почалося нове життя. І хай воно навіть летить на тебе розлюченим биком, ти, як справжній матадор, повинен прийняти двобій…

Автобіографічні замальовки знаного художника і письменника розкривають подробиці життя літературно-мистецької богеми другої половини ХХ століття. Письменник пропонує нам художні замальовки в чотирьох жанрах: натюрморт, пейзаж, портрет – і, звичайно ж, оголена натура, яку від юних років автор прагнув зафіксувати у своєму альбомі.

Марія Матіос укотре не щадить свого читача: більш трагічного сюжету, ніж той, що його пропонує письменниця в повісті «Мама Маріца — дружина Христофора Колумба», мабуть, важко буде відшукати і в світовій літературі. Цього разу вона вдалася до однозначно табуйованої теми, яка, проте, не викликає й тіні відрази чи неприйняття. Письменниця викладає сюжет так, ніби балансує лезом бритви, боячись поранитись самій і боячись поранити читача. Проте без сліз і тепер не обійдеться. Оповідь Марії Матіос про бездонність материнської любові співмірна хіба що з грецькою трагедією чи народним епосом.

Чим насправді є ця книга? Історія дуже дивного кохання (чи кількох кохань, чи, може тільки їх ілюзій), щедро присмачена наркотичними візіями, прикольними історіями з життя марґіналів, авторефлексіями тане надто вдалими пошуками власного «я». Усе це в психоделічній атмосфері ранніх 60-х з обов’язковими посиланнями на Берроуза, Керуака та дещо молодших їхніх адептів.  

AM™ — книга, яка пасуватиме не лише шанувальникам високочолого письма, а й ентузіастам хитромудрих сюжетних колізій. Із запропонованих Автором текстових пазлів кожен Читач зможе укласти власну Історію. AM™ — традиційний роман в новелах, а водночас — літературний ребус, друкований кубик-рубик, словесна гра, інтелектуальний ендшпіль і просто доміно.    

Остання частина своєрідної трилогії, яку разом із «Подвійним Леоном» складають дві попередні книги Іздрика — «Острів Крк» та «Воццек». Пошуки власного «я» та ненастанні мовні експерименти відтворюють «історію хвороби» головного героя, яка тісно переплітається з історією його кохання і є, по суті, ще однією інтерпретацією Історії як такої. Високий романтизм та нещадна іронія, філософські забави і чорний гумор — ось компоненти, з яких автор готує свій черговий текстовий коктейль. * * * Я не повинен був писати цієї книги. Мені просто не потрібно було писати цієї книги. Мені в жодному разі не можна було її писати. Але я сяк-так протримався лише чотири роки. Один рік і кілька місяців, якщо говорити відверто. Однак весь цей час я носив її в собі — банальність неймовірна. Та вагітна голова гірша за неплідне лоно. Весь цей час, — коли вже послуговуватися гінекологічними аналогіями, — тривали затяжні пологи, а на кесарів розтин мозку я не погодився. Шкода, звичайно, що немовля виявилося мертвонародженим. Ця книга жила, поки не виявилася записаною. Тепер — це чергова маленька стосторінкова труна, яку доведеться, мабуть, разом із іншим мотлохом таргати на спині аж до Судного Дня. Сподіваюся, безкоштовний громадський адвокат, якщо й не виявиться фахівцем, то принаймні спроможеться на просте людське співчуття, навіть, коли воно не матиме жодного юриспрудентського обґрунтування. Приємних сновидінь. А в т о р * * * Художнє оформлення автора

Чотири жіночки на межі нервового зриву опиняються на курсі психологічної реабілітації відомого професора. Вони щойно змінили божевільню київських офісів на карпатську глухомань. Вони сподівалися, що тут їм допоможуть. Вони були певні, що гірше ніж є, бути не може…А марно…

…Як відомо, коли ти розмовляєш з Богом, то це молитва, а от коли Бог розмовляє з тобою, то це, певне, шизофренія. Так і є: Бог повідомляє, що сьогодні рівно опівдні Рай та Пекло закриваються назавжди. Віднині – жодних надій, ніякого безсмертя…Це історія трьох молодих людей, долі яких дивно перетинаються. Кожен хоче знайти відповідь на одне просте запитання: що буде після того, як я помру? Остап шукає відповіді, подорожуючи автостопом по біблейських місцях у пошуках батька; Віра, втративши родину та дитину, потрапляє до монастиря і там отримує свій шанс на щастя (але ціна аж занадто висока!); Макс зі своїми друзями-чортенятами Гогі та Магогі, пройшовши реанімацію, революцію і «дурку», від великої любові до людства хоче вчинити вибух на стадіоні… Так чи інакше, кожен з них отримує те, чого прагнув. Можливо, і відповідь на своє запитання…

«Логіка речей» — збірка жорстких реалістичних новел про виживання в умовах сучасного «речового тоталітаризму».

«Физиология женской депрессии» – первая, успешная попытка Виктории Андрусив написать прозу. Мастерски владея словом она смогла себе это позволить. У нее есть, что сказать. Уехав за границу в поисках работы, автор часто проводила вечера в одиночестве, в том времени, которое наталкивает человека на размышления. Наблюдая, вспоминая и думая, в ней накипали страсти, эмоции, душевные переживания. Она не придумывала героев своих рассказов – они жили в ее представлении и однажды вырвались на волю.

«Дебилка» – это книга не об умственно или физически неполноценном человеке. Это обобщенный образ, в котором нас хотят видеть чиновники. В современном мире происходят процессы, при которых нивелируются духовные ценности и человек интеллигентный множество раз попадает в ситуации, когда именно так себя и чувствует – дебилом или дебилкой. Кому-то название сборника откровенно не понравится, но оно продиктовало нашей жизнью.