Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Гра престолів - Мартін Джордж - Страница 4
— Бовдур, — пробурмотів Джон так, щоб Грейджой не чув. Він поклав руку Бранові на плече, і Бран озирнувся на свого брата-байстрюка.
— Ти добре поводився, — мовив той поважно. Джон мав чотирнадцять років від народження, а отже, чималий досвід у князівському правосуді.
На довгому шляху назад до Зимосічі, здавалося, похолоднішало, хоча вітер припинився, а сонце стояло високо у небі. Бран їхав далеко попереду головного загону разом зі своїми братами. Маленька конячка відчайдушно намагалася не відстати від великих коней.
— Утікач помер із гідністю, — мовив Робб. Він був високий, дебелий, з кожним днем набирався чоловічої постави, та заразом світлою шкірою, брунатно-рудим волоссям і блакитними очима дедалі більше скидався на матір, уроджену Таллі з Водоплину. — Мужність його не залишила.
— Та годі тобі, — неголосно заперечив Джон Сніговій, — ще й як залишила. Він був уже мертвий від страху. Якби ти, Старку, дивився йому в очі, то побачив би сам.
Джон мав очі такі темно-сірі, що вони здавалися майже чорними. Мало що, до речі, могло від них сховатися. Одного віку з Роббом, він сильно відрізнявся від свого зведеного брата. Робб був радше кремезний, а Джон стрункий. Робб мав світліше за Джонове волосся. Робб вихвалявся силою та витривалістю, а його зведенюк, навпаки, швидкістю та спритністю.
Робба це не переконало.
— Хай Інші заберуть його очі, — лайнувся він. — А все ж старий помер гідно. Наввипередки до мосту?
— Еге ж, — мовив Джон і стиснув коня острогами. Робб вилаявся і кинувся слідом. Обидва брати понеслися стежкою: Робб — зі сміхом і тюгуканням, Джон — мовчки і рішуче. Копита коней здіймали з землі хмари снігових бризок.
Бран навіть не пробував наздоганяти — його конячка однак не подужала б. Він бачив перед собою очі бідолахи і не міг викинути їх з голови. Скоро сміх Робба став нечутний, і у лісі знову запанувала тиша.
Заглиблений у думки, він не почув, як підтягнулася решта загону, і батько поїхав поруч.
— Тобі не зле, Бране? — запитав він лагідно.
— Ні, пане батьку, — відповів Бран, зиркнувши угору. Вдягнений у хутро та шкіру, верхи на великому бойовому коні, його вельможний панотець височів над ним, мов велетень. — Робб каже, що той чоловік помер мужньо, а Джон гадає, що він боявся.
— Яка твоя думка? — запитав батько.
Бран поміркував.
— Хіба може людина бути хороброю, коли боїться?
— Тільки тоді людина й може бути хороброю, — відповів батько. — Ти розумієш, чому я це зробив?
— То був дичак, — мовив Бран. — Вони крадуть жінок і продають їх Іншим.
Пан батько посміхнувся.
— Ох і набрався ж ти побрехеньок від Старої Мамки. Насправді той чоловік втік з Нічної Варти, порушивши присягу. Такі люди найнебезпечніші. Утікач знає, що як його піймають, то відберуть життя, тому готовий на всякий злочин, хай найпідліший. Але ти мене не зрозумів. Я питав не про те, за віщо той чоловік мав померти, а про те, чому ніхто інший, як я сам, мусив його стратити.
На це питання Бран не мав відповіді.
— Король Роберт має ката, — невпевнено відказав він.
— Авжеж має, — погодився батько, — як до нього мали й королі Таргарієни. Та ми живемо за старим звичаєм. Кров першолюдей тече у жилах Старків, і наша віра вчить, що людина, яка проказала вирок, має сама карати мечем. Якщо хочеш забрати в людини життя, то мусиш подивитися їй в очі й почути її останні слова. Якщо ж ти не здатен цього зробити, то й людина та, можливо, не заслуговує на смерть.
— Одного дня, Бране, ти станеш значковим Робба, сядеш у власному замку панувати в ім'я свого брата і свого короля. Чинення правосуду ляже на тебе. Коли той день настане, ніколи не роби зі страти легкої забави, але і не відвертайся з відразою. Можновладець, який ховається за спиною в найманого ката, скоро забуває справжній лик смерті.
Саме цієї миті на вершині пагорба попереду знову з’явився Джон. Він махав і кричав до них:
— Батьку, Бране, швидше сюди, тут Робб таке знайшов! — І знову зник з очей.
Ззаду під’їхав Джорі.
— Якась халепа, мосьпане?
— Без сумніву, — відповів Бранів вельможний батько. — Нумо подивимося, яку ще біду віднайшли мої сини на наші голови.
Він пустив коня ристю, а Джорі, Бран і решта поспішили слідом. Робб знайшовся на березі річки північніше від мосту. Джон стояв за ним, досі верхи на коні. Цього місяця часто сніжило пізньолітнім снігом; Робб стояв по коліно у білому, відкинувши каптура, а сонце світило йому крізь волосся. Він щось тримав на руках, перемовляючись із Джоном тихо та збуджено.
Вершники обережно пробиралися заметами, шукаючи, де стати на нерівному, прихованому снігом грунті. Джорі Касель і Теон Грейджой досягли хлопців першими. Грейджой дорогою відпускав жарти і справляв смішки, аж раптом Бран почув, як тому перехопило подих.
— О боги! — вигукнув він, намагаючись втримати коня і витягаючи меча з піхов.
Джорі вже тримав меча в руці.
— Роббе, ану геть від отого! — вигукнув він з коня, що став під ним дибки.
Робб вишкірився і підняв очі від клубочка в себе на руках.
— Та не з’їсть вона вас, — мовив він. — Вона мертва, Джорі.
Бран аж помирав від цікавості. Він примусив би свою конячку трусити швидше, та батько наказав спішитися біля мосту і підійти пішки. Бран зістрибнув і побіг.
Джон, Джорі та Теон Грейджой також позлазили з коней.
— Що воно у сім дідьків таке? — саме питав Грейджой.
— Вовчиця, — відповів Робб.
— Покруч якийсь, — відказав Грейджой. — Оце так здоровило.
Бранове серце калатало, поки він пробирався до брата крізь кучугури у половину його власного зросту. Напівзаметена скривавленим снігом, там лежала велетенська темна зсудомлена істота. У її кошлатому сірому хутрі намерз лід, а навколо, наче пахощі парфумів від жінки, розтікався гнилий запах смерті. Бран помітив сліпі очі, виїдені черв’яками, широку пащеку, повну жовтих зубів, а тоді затамував подих, усвідомивши величину істоти. Вона була більша за його конячку… і принаймні вдвічі більша за хортів з батьківської псярні.
— Ніякий це не покруч, — спокійно заперечив Джон. — Це лютововк. Вони виростають більшими за своїх родичів.
На це Теон Грейджой відповів:
— На південь од Стіни лютововків не бачили вже два століття.
— А я осьде бачу, — вказав Джон на мертве тіло.
Бран ледве відірвав очі від чудовиська, і тоді помітив клубочка у Роббових руках. Він верескнув од захвату і підсунувся ближче. То було цуценя — мала сліпенька купочка сіро-чорного хутра. Цуценя ковчилося в Робба на руках, тицяло писочком йому в груди, жалібно скиглило і марно шукало пипки з молоком на шкіряному каптані. Бран потягся до нього рукою, а тоді завагався.
— Не бійся! — заохотив Робб. — Можеш попестити.
Бран рвучко і злякано попестив звірятко, а тоді обернувся до Джона, почувши: «Ось, тримай». Його зведений брат тицьнув йому в руки інше цуценя.
— Тут їх аж п’ятеро.
Бран всівся просто у сніг і пригорнув вовченя до обличчя. Його хутро м’яко і тепло линуло до щоки.
— Лютововки гуляють на волі у державі, через стільки років, — пробурмотів Гулен-конюший. — От халепа.
— Це знак, — мовив Джорі.
Батько скривився.
— Це здохла тварина, Джорі, та й годі, — відповів він, але все ж виглядав стривоженим. Сніг рипів під чоботями, коли він обходив тіло. — Чи знаємо ми, як вона померла?
— В неї щось стирчить у горлі, — відповів Робб, гордий тим, що знайшов відповідь ще до того, як батько спитав. — Отам, під щелепою.
Батько став на коліно і помацав горлянку звірюки, а тоді щось висмикнув звідти і підняв, щоб усі бачили. То був мокрий від крові уламок оленячого рогу зі ступню завдовжки, з відламаними парогами.
Серед загону раптом запанувала тиша. Всі стурбовано дивилися на ріг, не сміючи заговорити. Навіть Бран відчував їхній переляк, хоча й не розумів його.
Батько відкинув рога убік і вимив руки снігом.
— Диво, що вона прожила стільки, аби налупити вовченят, — мовив він, і з решти наче впало мовчазне закляття.
- Предыдущая
- 4/203
- Следующая
