Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Гра престолів - Мартін Джордж - Страница 49
Він кинув кинджала Недові.
— Можу порадити тільки жбурнути його в річку і забути, що він взагалі колись виходив з валірійської кузні.
Нед зиркнув на нього холодними очима.
— Пане Баеліш, я маю честь належати до Старків на Зимосічі. Мій син лежить скалічений, і можливо, помирає. Він би вже помер, разом з Кетлін, якби не вовченя, яке ми знайшли у снігу. Якщо ви справді гадаєте, що я можу таке забути, то ви аніскілечки не порозумнішали від тієї днини, коли підняли меч проти мого брата.
— Може, я й справді той самий дурник, яким був тоді, Старку… та я стою тут живий, а ваш брат тліє у своїй морозній могилі вже років із чотирнадцять. Бажаєте зотліти поруч із ним — не мені вас відмовляти. Та я сам не палаю бажанням приєднатися до вашого з братом товариства.
— Ви остання людина, чийого товариства я бажав би будь-кому, пане Баеліше.
— Ви завдаєте мені глибокої рани. — Тут Мізинець поклав руку на серце. — Особисто я завжди вважав вас, Старків, досить відразливою породою, але Кет, з невідомої для мене причини, прикипіла до вас душею. Тож я спробую врятувати вам життя хоча б заради неї. Справа досить безнадійна, мушу визнати, але ж вашій дружині я ніколи не міг відмовити бодай у чомусь.
— Я розповіла Петирові про наші підозри щодо смерті Джона Арина, — мовила Кетлін. — Він обіцяв, що допоможе тобі знайти правду.
Едард Старк не надто радів з тієї допомоги, та все ж мав визнати, що сам би не впорався, а Мізинець колись був для Кетлін майже як брат. Та й хіба вперше Нед мусив діяти спільно з людиною, яку зневажав?
— Добре, нехай, — мовив він, затикаючи кинджала за пояс. — Ти казала про Вариса. Він знає усе?
— Не від мене, — відповіла Кетлін. — Ваша дружина все-таки не дурепа, Едарде Старку. Але Варис дізнається таємниці такими способами, про які ніхто не відає. Він володіє якимсь темним мистецтвом, Неде, присягаюся тобі.
— Та кожен знає, що в нього повно шпигунів, — відмахнувся Нед.
— Ні, справа не в самих шпигунах, — наполягала Кетлін. — Пан Родрік розмовляв з паном Ароном Сантагаром у цілковитій таємниці, але Павук якось дізнався про їхню розмову. Я його боюся.
Мізинець посміхнувся.
— Залиште Вариса мені, люба пані. Якщо дозволите сороміцький жарт — а де ж краще, як не тут — я тримаю його за яйця.
Він склав пальці так, наче вхопив щось, і посміхнувся.
— Або ж тримав би, якби той мав яйця. Бачте, коли пиріг відкривають, пташки починають співати, а Варисові це не сподобається. На вашому місці я б турбувався радше про Ланістерів, аніж про євнуха.
Таких нагадувань Нед не потребував. Він згадав той день, коли знайшли Ар’ю, і вираз на королевиному обличчі, коли та спокійно і м’яко мовила: «Але ж ми маємо вовка». Він згадав про хлопця Мику, про наглу смерть Джона Арина, про падіння Брана, про те, як старий Аерис Таргарієн вмирав на підлозі престольної палати, поки кров його життя висихала на визолоченому клинку.
— Пані дружино, — мовив він, повертаючись до Кетлін, — вам тут більше нема чого робити. Прошу вас негайно повернутися до Зимосічі. Де був один убивця, там можуть з’явитися інші. Хто б не бажав Бранової смерті, він скоро дізнається, що хлопчик живий.
— Але я так хотіла побачити моїх дівчаток… — знітилася Кетлін.
— Це було б дуже нерозумно, — втрутився Мізинець. — Червоний Дитинець повний цікавих очей, та й діти — балакучі створіння.
— Тут він має рацію, кохана моя, — визнав Нед. Він обійняв дружину і мовив до неї. — Беріть пана Родріка та їдьте до Зимосічі. За дівчатами я нагляну. Повертайтеся до наших синів та бережіть їх.
— Як накажете, мій пане. — Кетлін підняла обличчя, і Нед поцілував її. Скалічені пальці вчепилися йому в спину з відчайдушною силою, мовби намагалися навіки зберегти його у безпечному кільці рідних рук.
— Чи не бажають пан та пані скористатися опочивальнею? — запитав Мізинець. — Мушу попередити, Старку: тут за такі послуги беруть гроші.
— Хвильку наодинці, більше я не прошу, — відповіла Кетлін.
— Гаразд. — Мізинець рушив до дверей. — Та не затримуйтеся. Нам з Правицею вже давно час повернутися до замку, поки нашу відсутність не помітили.
Кетлін підійшла до нього і взяла його руки у свої.
— Я не забуду, як ти допоміг нам, Петире. Коли твої люди прийшли по мене, я не відала, чи мене ведуть до друга або ворога. Але у тобі я знайшла більше, ніж друга. Я знайшла брата, якого, здавалося, втратила назавжди.
Петир Баеліш посміхнувся.
— Ви розчулили мене, люба пані, у кращих почуттях. Та ліпше нікому не кажіть. Я роками намагаюся переконати двір, який я хижий та жорстокий. Аби ж стільки тяжкої праці не спливло намарно.
Нед не повірив жодному його слову, та все ж мовив гречно:
— Дозвольте і мені принести вам щиру дяку, пане Баеліш.
— Овва, це справді коштовний дарунок для мене, — мовив той із нещирим захопленням.
Коли двері за ним зачинилися, Нед обернувся до дружини.
— Щойно прибудеш додому, негайно напиши Гелманові Толгарту і Галбартові Гловеру. Під моєю печаткою. Вони мають скликати по сотні лучників кожен і поставити залогу в Калин-Копі. Дві сотні вправних стрільців здатні втримати Перешийок проти цілого війська. Напиши також князеві Мандерлі, аби полагодив і зміцнив укріплення Білої Гавані та поставив там добрі залоги. Від сьогодні й надалі я хочу, аби за Теоном Грейджоєм добре наглядали. Якщо почнеться війна, ми нагально потребуватимемо флоту його батька.
— Війна?! — В Кетлін на обличчі з’явився жах.
— Це на крайній випадок, — пообіцяв їй Нед, молячись, щоб він не настав. Він знову обійняв дружину. — Ланістери безжальні, коли бачать слабкість, як на своє горе дізнався Аерис Таргарієн. Але вони не наважаться вдарити на північ, не маючи за собою усієї сили держави. А її вони не матимуть. Тим часом я маю ще кривлятися у цьому вертепі, мовби нічого не сталося. Пам’ятай, навіщо я тут, кохана моя. Щойно я знайду докази, що Ланістери замордували Джона Арина…
Він відчув, як Кетлін затремтіла у його обіймах. Її пошматовані руки вчепилися у нього.
— Знайдеш… — запитала вона, — і тоді що, коханий?
«Тоді почнеться найнебезпечніше», сказав собі Нед.
— Джерелом правосуду в державі є король, — мовив він. — Коли я дізнаюся правду, то муситиму піти до короля.
«І молитися, щоб він залишився таким, як я сподівався», додав Нед про себе, «а не перетворився на те, чого я боюся».
Тиріон III
— То ви вже певно мусите їхати? — запитав князь-воєвода.
— Конче певно, пане Мормонте, — відповів Тиріон. — Мій брат Хайме непокоїтиметься. Може навіть забрати в голову, що ви вмовили мене вдягти чорне.
— Якби ж я міг. — Мормонт ухопив крабову клішню і хряснув нею в кулаці. Незважаючи на старість, князь-воєвода зберіг у руках силу справжнього ведмедя. — Ви хитромудра людина, Тиріоне. Такий, як ви, нам на Стіні став би у пригоді.
Тиріон вишкірився.
— Тоді я накажу повизбирувати карликів з усього Семицарства і надіслати їх вам, пане Мормонт.
Поки всі реготали, він висмоктав м’ясо з однієї крабової ноги і взявся до іншої. Краби, свіжі й соковиті, приїхали цього ранку зі Східної Варти у діжці зі снігом.
Єдиний за столом, хто не зізволив бодай всміхнутися, був пан Алісер Терен.
— Ланістер із нас глузує.
— З вас — так, пане Алісере, — відповів Тиріон. Цього разу сміх навколо столу був якийсь збентежений.
Теренові чорні очі застигли на Тиріоні, палаючи ненавистю.
— Чи не забагато ви маєте панської пихи, як для півпанського зросту? Може, вийдемо надвір і поглузуємо сам на сам?
— Навіщо? — запитав Тиріон. — Краби ж тут.
На це решта товариства знову зареготалася. Пан Алісер підвівся, стиснувши губи тонкою рискою.
— Ану виходьте і жартуйте зі зброєю в руці.
Тиріон кинув оком на свою правицю.
— Чом би й ні, пане Алісер. В мене саме і зброя є — приміром, виделка для крабів. Почнемо двобій?
Він скочив на стільця і почав штрикати пана Алісера у груди крихітною виделкою. Баштову світлицю затопив регіт. Князь-воєвода від сміху пирснув на всі боки шматочками крабового м’яса і трохи не задихнувся. Навіть його крук гучно закаркав з-над вікна: «Двобій! Двобій!»
- Предыдущая
- 49/203
- Следующая
