Вогнепальні й ножові - Жадан Сергій - Страница 5

5

«Коли тобі доведеться мати справу з рослинами…»

Коли тобі доведеться мати справу з рослинами,з їхнім корінням, з невидимими частинами,з їхнім соком гірким, з їхніми тінями теплими,з їхнім упертим листям і високими стеблами,коли тобі трапиться доглядати за кольорами,за обважнілими травами, ніби за прапорами,за густотою і світлом, за гіркотою і солодом,за рослинним рухом, теплом і холодом,завжди пам’ятай про наші порядки й звичаї,про наші історії, що комусь видаються вбивчими,про наше небо, яке нас завжди триматиме,про наші бригади, про наші церкви з громадами,про наші таємні книги з попередженнями та строками,про веселих чоловіків, що виявилися пророками,про їхні запилені ранці з бомбами та інструментами,про захоплені ними офіси та боротьбу з конкурентами,про наші гімни та співи, які нам були за основу,про те, що все виросте, все помре, і потім виросте знову,бо вся ця зелень зводиться між надбаннями і втратами,незалежно від того, хто її доглядатиме,незалежно від того, на чиїй вона території,які там у нас проблеми і що там у нас за історії,буде тягнутися вгору, наснажуватись боротьбою,наповнюючи повітря рухом, теплом, собою.

Розділ другий

Апостоли

Єрусалим

Йона Якір, вічний студент Харківського технологічного,розстріляний пізніше за звинуваченням в терористичнійдіяльності, прийняв революцію й став на бік народупісля того, як мав одкровення: вві сні йому явивсяпророк Єзекіїль, з протигазом у потяганому підсyмку,й передав переляканому зі сну Йонівогняний меч, наказавши оборонятивід носатих британських лінкорів смарагдові водиОдеси – південного Єрусалиму революції.Йона, який до того мало знався на військовій справі,запитав у пророка: добре, але як я із цим упораюсь?З чим я вийду проти ворога, коли той почнеобстрілювати з бортових гарматпакгаузи та борделі?З чистим серцем, – відповів йому пророк, —з чистим серцем і вогняним мечем.Ну і можеш ще найняти китайців.Он їх скільки волочиться берегом без діла.І прокинувшись, Йона справді сформувавбатальйон китайських інтернаціоналістів,рушивши в свій хрестовий похід,з льюїсом на плечі та попелом Господнім у серці.Можна лише гадати, чого було більше в цихйого стосунках із китайцями – любові чи криміналуЕстетика революції й полягає, мабуть, у послідовнійта запеклій вірі в свої видіння. Інакшемаєш небезпеку загубитися в молоці нічнихприпливів, втратити свої каналиспілкування з мучениками.Відходячи потім на північ від брам міста,яке їм належало охороняти, пробираючисьбалками та болотами, за чим вонинасправді шкодували? Зневірений Йоназі своїми нав’язливими голосами, що радилийому захоплювати бронепотяги, підіймаючиза собою мертвих – кость до кості,і зграя китайців, котрі взагалі слабко розуміли,з ким воюють, не говорячи вже – за що.Можна припустити, що вдень вони йшли заповітряними драконами, які дихали над нимисіркою та паровозним вугіллям,що вночі вони читали карту зоряногонеба, дивлячись, як метеорити падаютьв море, дзвінко б’ючись об бортифлоту союзників.Мабуть, найбільші розчаруванняприпадають на долю тих, хто намагаєтьсявпорядковувати навколишню порожнечу,доповнюючи її своєю власною. Проходячичерез вогонь oпору та несприйняття, миобпалюємо волосся, зазираючи в очісправедливій і всюдисущій зневірі.Куди б ти не прямував, куди б не скеровувавсвій шлях, відхиляючись від прокреслених длятебе на військових мапах маршрутів,скільки б ти не намагався переграти навченихперевізників, але, Йоно, мудрість у тому, щовсіх нас рано чи пізно викидає на берег,де нас уже давно чекають,з радістю і нетерпінням,всі ті, хто буде любити нас до смерті,всі ті, хто буде цю смертьневблаганно прискорювати.

Депо

І зорі, пролітаючи над ним,шепотіли: «Арон Барон,ох, Арон Барон,неси свою правду,доки сніг замітає перон».І Арон Барон, пекар,досвідчений революціонер,котрий вів за собою в Чикагонатовпи анархістів,приїздить під Різдво,ніби апостол Павло,до харківських залізничнихмайстерень, в депо.В кожусі, накритий мішками та шкірами,на поштових сaнях,привозить чорну своюпропаганду,розповідає залізничникам про братів,що полягли в повстаннях.Арон Барон,в синій робітничій блузі,з зеленим димом у бороді,закликає колійників і машиністівтриматися разомв роботіта боротьбі.Пише в посланнях:«Залізницю прокладено там,де Господь провів своїмжовтим нігтемпо густому ландшафту,це він відчиняв ворота наших заводів,він заповнював мужністю наші легені,наче вугіллям шахту.Немає нічого, чого бне можна було перевезти в наших вагонах.Немає нічого в минулому,за що нам потрібно триматись.Все, що нам залишається, – віра,яку ми винесемо із собою,коли за нами займуться рікий падуть небеса.Наше небо,яке запалюється і згаса,наші щоденні клопоти,наша спайка з вологим золотом сонця,наші сім’ї та померлі батьки —народжуючись і вивчаючи в небі зірки,засинаючи під шепотінняакацій,ми будуємо наше життя,мов небачений дирижабль,що плистиме над полотномзалізниці,запалюючи зіницінаших синів,що стоять на перонахріздвяних станцій,сповнені впевненостіі звитяги».Ах, Арон Барон,чорний апостол язичників,теплі втомлені паротягизаганяються нимиз вечірніх полівдо пропахлих весною депо,ніби худоба,і залізничники збираються,як пастухи, довкола багатьі важко мовчать,розбираючи типографськішрифти його мови:«Немає страху у відмовівід тяжкого каміння, яке намвкладали в кишені шкільних піджаків,немає втіхи у прив’язаностідо минулого. Що може об’єднуватиметалургів та гірників?Що може тебе тримати, окрім коріння?Віру створенобуло залізничниками,тому вона потребуєпростору і терпіння».Арон Барон,ох, Арон Барон, найглибша тишазавжди залягає після ранкових розстрілів,революція, мов саламандра,народжується з вогню,революція пожирає немовляту різдвяному Віфлеємі,революція спалює в паровозних топкахсвоїх найсвятіших апостолів.І лише зорілітають над нами в смутку й тривозі.І лише рікиоминають нас і рушать загати,не в змозізалишити намбодай щось,не в змозібодай щосьу нас відібрати.