Вогнепальні й ножові - Жадан Сергій - Страница 6

6

Велосипеди

Велосипедний завод Лейтнера було перевезеноз Риги до Харкова 1915 року, коли виникла загрозаздачі міста німцям. Потім, після Громадянської,на його базі створено було Харківський велосипеднийякий і штампував свої машини з дивовижнимихромованими деталями.Вже на початку двадцятих при майстернях заводубуло створено футбольну команду, якою опікувалисябрати Межлауки – грізні червоні комісари,народжені в Харкові, вирощені тероромі ним же таки пізніше затоптані в чорнийсніг тридцятих.Для чого я все це згадую?Все, що відбудовується з руїн, все, щопочинається з нічого, порожнеча, щоперетворюється в руках слюсарів та механіківна машини й верстати, все це вкладенов наше життя, наче віру в тексти псалмів.Ті робітники, котрі виходили зранку на змінуі котрі вибігали ввечері на твердий, випаленийґрунт стадіонів, грали сонцями й тінями,розламували час, наче гарячий хліб,знаючи, що все в цьому житті починається впершеі майбутнє твориться зазвичай в цехахта на футбольних майданчиках.«Ми все почнемо спочатку, – говорили вони, заступаючив березневу прогірклість порожнього цеху. —Нічого до нас, нічого, чого б ми не знали.Світ починається з паровозних ранкових гудків.Рух історії узгоджується восьмигодиннимробочим днем. Всі наші перемоги починаютьсяз витоптаних газонів. І ніхто не відберев нас цю дивну пророчу впевненість,цю запаморочливу лють,якою ми зустрічаємо наших суперників».Океани й підводні рослини,нарости срібла в чорній породі,твердість дерев і волокна всередині очерету —все лише починається, щойно вони вибігаютьіз роздягальні. І сонце спиняється в темних тунеляхтрибун, і тіні наркомів стоять за спиною,мов тіні архангелів.Революція завжди лишає шанс тим,хто готовий за нього вчепитись зубами,рвучи прогнилу обшивку цього механічного сввигризаючи паруючу серцевину старої історії,нічого не очікуючи для себе в майбутньому,нічого не залишаючи після себе в минулому.

Кінець жовтня

1

Тішитись із такого сонячного часу.Осіннє повітря, витікаючи з долин, натрапилона загати понад Атлантикою і не здатне тепервирватися, зупиняється, тьмяніє, заливає собоюпасовища та береги.Коли все зміниться та спалахне і голосина холоді втратять свою хрипкуватурозміреність, ніхто не згадає,як зеленим вогнемв тумані горіли важкі квітилистопадової капусти.Цілу ніч перекочуються вагони,й провідники в них, як солдати останньогоурядового батальйону, підтримують вогонь у печах.Доки підіймається дим над дахами нічних поїздіві ще не розірвано зв’язок поміж нами,ми будемо діставатися міст і сподіватися,що залізниця в країні працюватиме до останнього,даючи нам із тобою шанс.І ось це тепло і історії, які ти розповідаєш,схожі теперна букіністичні магазини —я все вже читав,але так люблю цей досвід чужого життя,чиєїсь любові.В жовтні лишається твій розпачвід неможливості змінити бодай словоу книгах поетів, якихти тепер читаєш,лишається твоє здивування від того,що робиться в наших серцяхза нашої з тобою відсутності.

2

За потягом, у тумані, стояли фургони,циганський табір,що пустив коріння. Діти виганялиз трави диких котів,біжучи за ними сухою землею.Чоловіки сиділи під дверима фургонів,проводжали потяг із недовірою – мовляв,куди можна приїхати в такому тумані,коли корови щоранку приносять молоко,наче архангели добру звістку.Хтось із пасажирів розповів:– Іноді на них тут влаштовують облави.Передають у новинах: стільки-тоосіб було затримано й відправленона історичну батьківщину.– Це куди? – запитали в нього. – В Індію?– В Сваляву.У Сваляві на них чекають дванадцять баронів.Сидять собі за дубовим столомв центральному рестораній слухають радіо, в якому крутять дляних теплу музику. Офіціантки ходятьдовкола, мов чаплі, і діти ховаються під столом.Світло падає з високих немитих вікон,і голоси лунають на кухні – батьківщинадля кожного з нас починається там,куди нас виганяютьіз райського саду.І ось ми з тобою перебираємо речі,готуючись до зими, і цей перехідвід тепла до холодудодає злагодженостінашим з тобою сумнівам.Хай облава омине ваші фургони і захриплі псине винюшать у повітрі ваші хатні гіркоти.Хай усі мисливці, послані поцілити ваші серця,виходять коров’ячими стежкамина далекі передмістя. Бо все, з чим маєтесправу – духи й тварини в чорній траві.Заговорюєте до них, доторкаєтесьдо невимовлених і неназванихспалахів вогню.Таких, як ви, загублених, завжди будутьбоятися й оминати.Діти будуть зганяти з гнізд наполоханих птахів.Птахи, заспокоївшись, вертатимутьсяна власні гнізда.