Згори вниз. Книга страхів - Малярчук Таня - Страница 25

Він шив свої грубі чоловічі дерматинові черевики і дуже любив, коли Стефа на ніч цілувала його в чоло.

Тодор молодший зовсім не цікавився політикою.

Для Тодора і Стефи було великою загадкою, як та дівчина могла завагітніти від їхнього сина. їхній син виходив з дому виключно для того, аби винести відерце зі сміттям, а потім відразу повернутись.

Залишався тільки один беззаперечний факт: Тодор молодший вперше за всю історію свого кравецтва пошив бездоганні вишукані жіночі черевички червоного кольору. На підборах. Зі шнурівками.

Батьки зачудовано їх розглядали, а тоді прийшла вона - худенька чорноволоса одинадцятикласниця з велетенськими виряченими очиськами, що їх Тодор старший відразу назвав відьомськими. Черевички дівчині підійшли ідеально, і вона залишилась жити в кімнаті з одним ліжком і кравецьким станком. Невісткою її так ніколи і не назвали.

- Ти! Ти знаєш, хто її батько?! - лютував Тодор старший.

- Так, - понуро відбуркувався Тодор молодший.

- Він сидить в моїй тюрмі!!!

- Але він політичний.

- А, по-твоєму, що, політичний - не в’язень?! Мені всі в'язні однакові!

- Він не винен.

- Чому ти думаєш, що якщо політичний, то не винен! Держава не садить невинних в тюрму.

- Ця - садить.

- Слухай, хлопче, мовчи, бо не подивлюся, що ти мій син, дам поза вуха! Молоко на губах не обсохло, а він вже дівку до хати привів! Та ще й яку дівку! Батько - політв’язень!

- Я не вірю в Бога! Держава - ось мій Бог! - казав Тодор старший на самоті за келешком самогонки.

- Якщо всі будуть думати, держави не буде!

- Я не винен, що тікають лише політичні. Може, вони думають, що їх покарано несправедливо?

- Я - охоронець! Мені немає діла до справедливості!

- Може, вони думають, що тікати - це такий акт протесту?

- Я - охоронець. В мене є чотири вівчарки. Я люблю своїх собак. Я відданий, і вони віддані. Мені немає діла до протесту! - То все твоя дурна кров, Стефко! Твоя і твого батька!

Коли Стефа розплітала косу, то була схожа на собаку породи коллі.

Її батько - куркуль Войцехівський - ненавидів собак.

Він також казав, що йому байдуже, під яким саме столом якої саме корчми він ковтне свою останню порцію самогону.

Тодор наймолодший народився за місяць до того, як зникла його мама.

Він був товстеньким і коренастим, плакав мало, багато спав, їв якраз вдосталь.

Коли зайшлося про ім’я, Тодор старший сказав, що малюк має називатися Тодором. Як батько і як дід. Щоб закрити двері, щоб замкнути трикутник, щоб ніхто не втік і щоб, не дай боже, ніхто не подумав про кару як несправедливість.

Три Тодори. Три думки. Три смерті.

Між ними ніколи не було війни.

Стефа колисала Тодора наймолодшого. Тодор молодший чекав на свою жінку. Вона все не поверталася.

Була третя година ночі, коли до хати увійшов Тодор старший і мовчки попрямував до ванної відтирати свої руки і шкіряний плащ від червоної плями людського спротиву.

Тодор молодший побіг за ним.

- Тату, де вона?

- Її нема. Вона зникла.

- Куди зникла?

- Її батько сьогодні був тікав. Я тобі казав, мені немає значення, чи він політичний, чи ні. Є якийсь один закон, і його треба виконувати… Я їм всім не раз повторював, що тікати не треба. Тікати можна, а втекти - ніколи! Вони спеціально це роблять. Щоб мене подратувати.

- Де вона?

- Він дуже швидко біг. Але мої вівчарки все одно швидші. Ракети, а не собаки. Наздогнали їх… його аж біля річки. Я прибіг, а вони… він вже лежить. Як завжди… горло… Я не знав, що мала з ним. Хотіла допомогти втекти. Нема її більше! Зникла! Нема!

І пхнув синові в руки червоні черевички.

Першим помер Тодор наймолодший. Йому було три роки. Він з’їжджав на санках з гірки, і санки виїхали на дорогу просто під колеса вантажівки. На вантажівці не знайшли жодного пошкодження.

Другим помер Тодор молодший. Кравецький станок випадково впав йому на ногу, нога переламалась в коліні, погано зрослась, і Тодор молодший в тяжких муках мовчки і понуро відійшов на той світ через гангрену, яку лікарі запізно виявили.

На похороні сина Стефа, якій самій залишалось зовсім мало, бо четверта частина польських домішок не врятувала її кров від лейкемії, єдиний раз сказала Тодору старшому те, що думає. Вона сказала, що є різні закони і різні кари. Вона сказала:

- Наступним будеш ти, і за мить до кінця ти проклянеш своїх власних собак.

Третім помер Тодор.

Чотири вівчарки гнались за утеклим політв’язнем, Тодор гнався за вівчарками. Він був одягнений у чорний шкіряний кашкет і чорний шкіряний плащ. Під боком висіла рушниця, але Тодор ніколи не використовував її за призначенням. Собаки все виконували замість нього.

Тодор був взутий у черевики, які йому пошив його син.

Черевики залишали на снігу великі грубі дерматинові сліди.

Тодора боліло в поясниці, паморочилося в голові, час від часу терпли руки і ноги. Він зупинився біля якогось дерева перепочити і подумав, що міг би зупинитися взагалі. Десь попереду Тодора, попереду вівчарок, захлинаючись від страху і політичного переконання, втікав його, Тодорів, найбільший ворог.

- Ну, біжи! Біжи! - щосили закричав Тодор. - Ти будеш першим, кому вдалося втекти від мене! І першим, хто мене не прокляне. Біжи! Втікай! Думаєш, там тобі буде краще?! Тюрма не там, тюрма тут!

Захоплені раптовим Тодоровим криком вівчарки перестали гарчати і зупинились.

Втікач зупинився також.

При місячному світлі їх було добре видно згори: втікач, Тодор і четверо оскаженілих собак поміж ними. Собаки водили головами від одного до іншого.

Для них не було господарів і не було ворогів.

Для них був лише той, хто хоче втекти.

Вони загарчали, кинулися назад до Тодора і вмить перегризли йому горло.

Цвєтка і її я

Коли я народилась, їй було шість років і вона варила свій перший бульйон.

Мама лежала в пологовому будинку. Тато вже тиждень їв смажені яйця і консерви. Не мився, не змінював шкарпетки, не розстеляв ліжко, а спав просто в кріслі перед телевізором. Цвєтка ходила у свій дитячий садок і розповідала всім, що мама поїхала в Угорщину купувати їй модну зимову куртку.

Був квітень.

Цвєтка вийняла з холодильника куряче стегенце і варила бульйон. Вона могла би ще зготувати пельмені, могла би помити тата, попрати йому одяг, могла би накричати на нього, як це робила мама, могла би вдягнути мамину нічну сорочку і лягти з татом в їхнє з мамою подружнє ложе.

Вечорами вона ходила з татом у спортзал на тренування кунг-фу і годинами, поки тато спарингувався в сусідньому залі, бренькала на піаніно собачий вальс.

Вона ще не діставала до газової плитки настільки, щоб оволодіти нею, і підкладала собі табуретку. Одягнула мамин фартушок. Вкинула в каструлю весь запас сушеного кропу. Не пересолила. Взагалі не солила. Варила куряче стегенце без найменшого співчуття. Вона могла би холоднокровно відрізати коропу голову і посмажити його з яйцем на маленькому-маленькому вогні. Без найменшого співчуття. Як це завжди робила мама.